Було в нього два сини

Психологічний роман із вкрапленнями магічного реалізму — сучасна інтерпретація давньогрецького міфу про Нарциса.

Петя виростає в невеликому російському містечку, де поруч із повсякденністю живуть прикмети та забобони, і з дитинства мріє стати художником. Одного разу біля дверей чужої квартири він зустрічає людину, яка виглядає точнісінько як він сам — і з цього моменту його звичне життя розсипається й збирається заново.

Петя потрапляє в простір поп-культури, швидко робить кар’єру в американській індустрії коміксів і піднімається все вище. Чим гучнішим стає зовнішній світ і чим виразнішим він чує його крик, тим сильніше він розчиняється в цьому шумі й втрачає власні межі. Натомість знаходить відображення — сяюче, бездоганне, наче золотий ідеал.

Але що станеться, якщо це відображення — його покровитель, двійник і тінь — колись захоче не супроводжувати його, а замінити?

Від автора

«Були в нього два сини» — історія протистояння двох творців коміксів, містичне й сучасне переосмислення міфу про Нарциса, а також мотиви казок про братів і двійників. Текст побудовано за принципом дзеркала: тут усе роздвоюється, римується й входить у конфлікт — персонажі, образи, простори. Російська провінція сперечається з мегаполісом, забобонний устрій — з поп-культурою, нянька Василіса — з бабцею Медеєю. Роман вийшов містичним, із інтонаціями, що можуть нагадати Уайльда, Достоєвського, Набокова і, можливо, Євгенію Некрасову. Він насичений відсилками — від загадкового доктора Ананси до маленького Лужина. Але передусім це розповідь про творчу залежність, про нездатність прожити й зцілити внутрішні травми — про світовий біль, який чує герой: дитина тисячоліття, народжена у двохтисячних. І написано все в другій особі. Чому? Бо чию історію розповідати таким голосом, якщо не історію Нарциса — голосом його відображення.