«Мій розквітлий тюльпан. Мій маяк, що веде крізь моря й океани. Моя полярна зірка, яку я запалю цієї ночі», — так чоловік шепотів мені на вухо на новорічному карнавалі, прийнявши мене за свою коханку, а потім покликав піднятися в номер. Що ж, цієї ночі ми й справді запалюватимемо зірки, дорогий. Тільки дивись, не осліпися, коли я зніму маску.
***
Після двадцяти п’яти років шлюбу чоловік іде до юної коханки — найкращої подруги нашої доньки. Він упевнений: поряд із нею до нього повернеться молодість, почнеться нове життя. Мені нестерпно боляче, але я витримаю. Я зумію стати щасливою назло всьому. Він ще захоче повернутися — тільки буде вже надто пізно.
HE