Будьте ласкаві!

Весело про сумне, сумно про веселе.
Розповідь Василя Килякова «Будьте люб’язні!» дуже незвична. І не просто так!
Комусь, у певній зовнішній своїй веселості, вона могла б здатися навіть трохи комічною, принаймні на початку. Але це зовсім не так. Розуміється це потім. В кінці оповідання від тієї веселості не лишається й сліду — інакше й бути не може, бо Василь Киляков піднімає глибоко трагічні теми людських взаємин. Тема безладдя в цьому житті, тема «маленької людини» в суспільстві підіймалася неодноразово — ось і тепер, у відносно сучасний час, багато людей живуть неяскравим, нецікавим життям, звикають до нього й навіть не замислюються, що щось можна змінити. Та втручається випадок — і «маленька людина» раптом бачить, що життя може бути зовсім іншим; із радістю кидається в це новий для себе напрям, щасливий настільки, наскільки може бути щасливим… І трагедія — якщо той самий випадок, показавши такий яскравий, такий лагідний світ, раптом бере й гасить його, забираючи в героя останню надію на те, до чого він так наївно потягнувся.