Буде скафандр — будуть і подорожі

Дивовижний, добрий і динамічний роман майстра пера Р. Хайнлайна здатен захопити як дітей, так і дорослих. Що треба для гарної та неймовірної пригоди? Та лише цілеспрямованість, сміливість, доброта… і старий скафандр, виграний у лотерею.

Отже, мені дістався скафандр.

А справа була так.

— Пап, — сказав я. — Я хочу на Місяць.

— Будь ласка, — відповів він і знову ткнувся в книжку. Він читав «Троє в човні, не рахуючи собаки» Джерома К. Джерома, яку, здається, вже знав напам’ять.

— Слухай, тату, я ж серйозно.

Він відповів:

— Я ж сказав, що дозволяю. Їдь.

— Так… Але як?

— А? — у погляді пробігло легке здивування. — Ну, як — це вже твоя турбота, Кліффорде.

Ось такий у мене тато. Коли я сказав йому, що хочу велосипед, він відповів: «Та бери, купуй», навіть не відриваючи очей від книжки, тож я пішов у їдальню, де в нас стоїть кошик із грошима, і хотів звідти взяти потрібну суму. Але в кошику виявилося лише одинадцять доларів сорок три центи, тож між мною і велосипедом пролягло не одне миле скошених газонів. А до тата я більше й не звертався, бо якщо грошей немає в кошику, значить їх немає взагалі.

Батько не хоче обтяжувати себе банківськими рахунками — просто тримає вдома кошик для грошей, а поруч ще один, на якому написано «Дядько Сем». Його вміст він раз на рік пакує в бандероль і відсилає уряду. Такий спосіб сплати податків регулярно доводить фінансову інспекцію до білого жару. Одного разу до нас навіть надіслали її представника, щоб поговорити з татком по-дорослому. Спершу той стиснувся, але потім благав:

— Послухайте, доктор Рассел, ми ж знаємо, хто ви. І вам-то вже зовсім недозволено відмовлятися вести документацію у встановленій формі.

— А з чого ви взяли, що я її не веду? — запитав тато. — Веду, і дуже акуратно. Ось тут — і він постукав себе пальцем по лобі.

— Але закон вимагає вести документацію в письмовому вигляді.

— То ви почитайте-но закони уважніше, — порадив татові. — Немає такого закону взагалі, щоб вимагати від людини вміння читати й писати. Хочете ще кави?