«Що це?» — запитала я в чоловіка, коли він знову пізно приїхав з офісу. Від нього тягнуло жіночими парфумами — не сильно, ледь-ледь, але я помітила. Так само, як і помаду на бездоганно білій манжеті.
Святець, не встигнувши навіть зняти штани, повернувся й підійшов: побачив пляму й закотив очі.
«У тебе параноя, Ярино?» — смертельний погляд і вражаюча спокійність у голосі.
«Це помада, Свят!» — я перейшла на підвищені. — «У тебе на сорочці чиїсь сліди, і жіночими парфумами несе!»
«У мене була зустріч із партнерами, там були жінки. Що тут дивного. Випадковість, дружино.»
«То з тобою теж була жінка?»
Раніше на такі вечері й виїзди він брав мене.
«Так. Була. Секретарка. Мені потрібні були її робочі навички» — а потім розстебнув штани, зняв їх і кинув на підлогу разом із білизною. «Можеш пошукати волосся чи сліди на трусах» — пішов у душ, лишивши мене розпластатися в приниженні.
Щодня я знаходила сорочки в кошику для прання, відверто смердючі солодкими парфумами. Мене нудило й постійно рвало від них…
Після п’яти років шлюбу чоловік заявив, що ніколи не любив мене, і наказав зникнути з міста, інакше він мене вб’є. Батько вимагає зробити аборт, розлучитися й вийти заміж за потрібну йому людину. А я… Я абсолютно не розуміла, чим я перед ними провинилася…