— Познайомся, малюк, це Алекс, мій старший брат. А це Дана, моя наречена,— з ентузіазмом представив нас Ігор.
Я завмерла, здається, забувши, як дихати.
Алекс мовчки кивнув, глянувши на мене так, що всередині все похололо.
— Вибачте, відійду,— як на зло, сказав Ігор, дивлячись на дисплей гудучого телефону.
Щойно ми залишилися удвох, Алекс посунувся ближче, щоб я могла розчути крізь гучну музику ресторану його хрипкий голос.
— Дана… Гарне ім’я… Жаль, що я не знав його, коли…
Між нами був лише стіл, але навіть здалеку я відчувала його подих. Гарячий. Поривчастий. Порочний. Уся я стислися від страху викриття та шоку нашої несподіваної зустрічі. Адже я думала, що вона більше не повториться…
– То родичами будемо, Дано? – він глузливо усміхнувся, випалюючи.
Якби я тоді знала, скільки всього буде заховано в тій усмішці — такій же кривій і звивистій, як шляхи нашої долі… Яку ціну я заплачу за свою зраду…