Боссе, зніміть з нас наручники!

— Ти що зробила? — проціджує крізь зуби незнайомець, піднімаючи руку вгору. І чомусь слідом за його рукою в повітря злітає й моя долоня. Я встаю навшпиньки зі своїм невеликим зростом, щоб цей велетень не вирвав мені руку із плеча.
Не одразу доходить, що наші зап’ястя скуті наручниками.
— Ти що, спеціально? Помста за те, що я зробила? — шепочу йому в тон, нетерпляче й злісно.
— Негайно зніміть їх!
— Це твої наручники, дурненька, — чоловік явно не в захваті від них так само, як і я. — Діставай ключі. І відстібай нас. Новий рік скоро. І я не збираюся зустрічати його з тобою.
— Є одна проблема, — швидко й винувато лепечу, переступаючи з ноги на ногу в снігу.
— У мене немає ключів…***
Напередодні Нового року я примудрилася заблукати в лісі. Зустріти байдужого й загадкового незнайомця, на якого випадково впала й «закільцювала»… але не кільцем, як зазвичай прийнято, а наручниками! І що мені тепер робити з підозрілим чоловіком далеко від міста в його розкішному будинку?