— Що ти тут робиш? — злісно питаю я.
— Привіз себе на батьківщину, ну й заодно в гості до старих друзів, — він зводить брови й оглядає мене з голови до ніг.
— Рудою тобі було краще.
— Забирайся звідси, — відповідаю холодно. — Не псуй день народження мого сина.
— Так, власне, я на нього й приїхав, — Борзий скалиться та озирається довкола. — Де іменинник? Цікаво, хто той щасливчик, який став його батьком.
А в мене в грудях щось розривається й починає знову кровоточити. Так і хочеться сказати, хто його батько, але… він не заслужив цього звання. І ніколи не дізнається про мій секрет.