Поезія Бориса Рижого (1974–2001) увірвалася в літературу наприкінці XX століття несподіваною спалахом яскравого дарування. Юнак з Уралу вразив поціновувачів витонченого слова свіжістю мови, музикальністю вірша, рідкісною майстерністю — поєднанням багатої внутрішньої культури з природною мовою того середовища, від імені якого говорила його муза — околиці Єкатеринбурга. Він приніс нового героя — молодого чоловіка славетних 1990-х, «де живі ми, в альбомі блакитному, земна шваль: бандити й поети». Після раннього, надто раннього відходу Бориса Рижого до нього одразу приклеїли дві етикетки: «останній радянський поет» і «перший поет покоління». Чи так це? Ілля Фаликов, відомий поет, свого часу взяв участь у долі героя книги, не прагне до відстороненої оповіді про життя і смерть поета. Подібно до багатьох персонажів життєписів, він вступає в діалог із Борисом Рижим і пропонує власний погляд на це поетичне явище межі тисячоліть. Сплав дорожніх нотаток, історичних екскурсів, особистих спогадів, критичних відгуків, розмов із рідними та близькими поета, широта цитування, багатоликість людей, залучених до швидкоплинного життя Бориса Рижого — усе це становить зміст книги й навряд чи залишить байдужим чуткого до поезії читача.