Борис Годунов

Один із найзначніших творів російської літератури

«Борис Годунов» — історична драма про Смутний час — і головна російська історична драма взагалі. Спираючись на Шекспіра й Карамзіна, Пушкін змішує мови та стилі й відкриває в російській історії глибоку психологічну проблематику.

Росія, межа XVI–XVII століть. Після шести років правління Бориса Годунова в країні достигає Смутa: з’являється самозванець — втікач-монах Григорій Отреп’єв, який видає себе за сина Івана Грозного — царевича Димитрія, убитого за наказом Бориса. Самозванець за підтримки поляків іде війною на Москву. Борис помирає; бояри, убивши царицю й спадкоємця, оголошують самозванця новим царем. Сенс пушкінської трагедії полягає не тільки й не стільки в перенесенні на сцену справжніх історичних подій, скільки в постановці на історичному матеріалі універсальних, «вічних» питань — політичних (чи дозволена узурпація влади?), моральних (чи можна чинити добро, вчинивши одного разу зло?) і психологічних (яка ціна каяття за скоєне?).