Борис Годунов

Історико-політична трагедія «Борис Годунов» написана Олександром Сергійовичем Пушкіним після того, як він познайомився з епохальним твором М. М. Карамзіна «Історія держави Російської».

Саме ця праця надихнула Пушкіна на створення драми, у якій розкривається роль народу в історії країни, відбувається пошук витоків тиранічної влади та її впливу на самого правителя. У «Борисі Годунові» Пушкін ставить питання, але не дає на них відповіді: він не пропонує завершеної думки, а змушує думати.

Щоб повною мірою розкрити стосунки царя і народу, А. С. Пушкін з різних боків показує самого Бориса Годунова. Є в нього і позитивні риси, і негативні. Майбутній правитель має неабиякий розум, волю й, безперечно, турбується про добробут свого народу. Крім цього, Годунов тверезо оцінює власне становище: він знає, яким шляхом прийшов до влади і як до нього ставляться бояри. Тому вже на смертному одрі він наставляє свого спадкоємця й викриває придворне оточення.

Та все ж щодо народу Годунов залишається консерватором. Якщо серед найближчих людей він готовий цінувати розум і ставить його вище походження, то народ він тримає в підпорядкуванні та суворості. Скасувавши Юр’їв день, він лише протиставляє себе народу й тим самим тільки посилює класову боротьбу. У підсумку саме це й призводить до повалення царя. Слабкість Бориса Годунова показано також у його постійних муках щодо незаконного вступу на престол. Хоч цар зробив усе, щоб народ сам захотів бачити його своїм правителем.

Після смерті істинного спадкоємця Дмитра Борис Годунов замкнувся в монастирі. Народ упевнений, що «сяйво престолу лякає його», але боярин Шуйський переконаний, що ця гра задумана для того, аби народ благав Бориса зайняти трон у Москві. Все відбувається саме за таким сценарієм. Годунов приймає владу з трепетом і покорою.

Через чотири роки у далекому монастирі молодий ченець Григорій, який є ровесником убитого спадкоємця Дмитра, дізнається від батька Пімена про страшний кривавий гріх, що лежить на Годунові. Після цього Григорій тікає з монастиря, щоб стати царем у Москві. За таку зухвалість Патріарх віддає наказ заслати ченця в Соловецький монастир, але впіймати втікача не вдається.

За шість років царювання Борис Годунов так і не здобув щастя. Він мріяв про владу, щоб зробити свій народ щасливим. Та його старання марні, а серце пригнічує кривавий гріх. До того ж у Кракові з’являється Дмитро — хлопець, якого було вбито. Шуйський розуміє й застерігає Годунова: якщо ці новини дійдуть до народу, то буде велике лихо — безжальна смута. Підтримують самозванця Григорія король і пани. А Годунов переживає: чи справді самозванець — Дмитро, чи не повстав законний спадкоємець із мертвих.

Самозванець Григорій схиляє на свій бік поляків, козаків, литовців, пообіцяючи кожному те, чого від нього чекають. І восени 1604 року колишній чернець приводить ворогів на землю Руську, виправдовуючись тим, що він бореться проти вбивці царя. Узимку під Новгород-Сіверським Самозванець здобуває перемогу, а народ починає хвилюватися й буйствувати проти царя.

Годунов незадоволений своїми боярами й воєводами. Незважаючи на те, що російські війська перемагають, Самозванець знову збирає військо. Під час призначення нового воєводи Борис Годунов раптово занедужує: кров хлинула з його вух і носа. На смертному одрі Годунов дає настанови синові, як справедливо й правильно царювати.

Новий воєвода Басманов зраджує царевича Федора та переходить на бік Самозванця Дмитра. Від імені царевича Дмитра на московській площі Григорій Пушкін хвилює народ і закликає до вбивства царевича Федора. Та в натовпі прослизає співчуття до невинних дітей Годунова. Шок від того, що дружина Бориса й син його Федір отруїлися, не дав людям вітати нового царя.

Аудіокнигу «Борис Годунов» озвучив Сергій Кілессо. Правильна грамотна мова, гарний тембр і виразне читання дають змогу насолодитися класичним твором Олександра Сергійовича Пушкіна.