Блукаючі душі

Я сповільнилася, не в змозі відірвати погляд від червоного тандемy — дівчина й мотоцикл. Схоже, все життя мріяла купити щось подібне: двоколісного монстра, а тут — такий шикарний екземпляр.

Шкода лише, що заробляю я рівно стільки, щоб утримувати єдиний засіб транспорту: на другий грошей не вистачить. Та й зберігати ніде.

Раптом дівчина різко підняла руку й закричала саме на мене, але вже в наступну секунду пролунав скрегіт металу й гуркіт. Я обернулася й побачила, як тролейбус урізався в стовп з величезним рекламним банером. І ця бетонна махина неотвратно й дивно, наче у уповільненій зйомці, падала на мене.

Натовп із «зебри» кинувся навсібіч, я теж. Та тільки не так сталося. Шпилька від крутого розвороту застрягла в тріщині асфальту, розм’якшеного спекою. Я судомно смикала ногою, намагаючись вирватися з полону, і з жахом дивилася, як на мене падає банер. Удар, гуркіт, біль…

Перш ніж згас білий світ, сонце на мить вихопило червоний «кавасакі» й дівчину, що бігла до мене, здирала яскравий шолом і трясла довгим чорним волоссям. Неймовірно! Хтось перед смертю бачить прожите життя, а я — дівчину й сяючий мотоцикл.