У збірці "Блиск і злидні російської літератури" вперше досить повно представлено філологічну прозу Сергія Довлатова. Він писав про Пушкіна і Толстого, В. Уфлянда і А. Синявського, Кафку і Хемінгуея (як "російських" і особисто близьких авторів).
Рецензії Довлатова, журнальна поденщина, перетворюються то на літературні портрети, то на нариси літературних нравів, і зближуються з такою ж "літературою про літературу", як "Невидима книга" або "Соло на ундервуді".
Філологічна проза Довлатова вирізняється не об’єктивністю, а особистим тоном, їдкістю, гумором — тими самими рисами, що характерні для його "звичайної" прози.
Уперше тексти Довлатова супроводжує реальний коментар професора, д. ф. н. І. Н. Сухих.