«Біси» — один із найсуперечливіших романів Достоєвського. Одні бачать у ньому пророчий памфлет. Інші — своєрідне літературне поле для випробування різних філософських ідей. Треті — вишуканий психологічний трилер. У основі сюжету лежить реальна подія — «справа Нечаєва», що сколихнула всю інтелектуальну Росію 70-х років. Революціонери, члени невеликого конспіративного гуртка, убили свого товариша, який вирішив «відійти від справ». Втім, Достоєвський зовсім не прагне викласти фактично достовірну картину того, що сталося. Його творіння куди глибше: у приватній, одиничній, російській трагедії він знаходить загальносвітове й загальнолюдське. У «Бісах» з’являється — мабуть, рекордна для одного роману — кількість персонажів, що стали віхами світової літератури й філософії. Це і Микола Ставрогін, над яким згодом так ретельно розмірковували Ніцше та Фрейд. І Кирилов, чиї ідеї вплинули на А. Камю та філософію екзистенціалізму. І Петро Верховенський з товаришами по «ячейці», чиї образи переосмислюють Л. Вісконті та інші діячі культури ХХ століття, досліджуючи вже нову «бісовщину» — фашизм.