«Я бачу, як ти дивишся на неї, Дамір, і хочу попередити — навіть не думай, — холодно каже мені в очі Станіслав Богданов, мій давній друг. — Про що ти?» — питаю я якомога легковажніше, а сам розумію: якщо він дізнається, що Аврора його обесчестила, полетять голови. «У мене, може, й багато грошей, але й він не з соломи зроблений. Заради сім’ї піде на все». «Про дочку свою, Залізнов. Не прикидайся дурнем. Ти дорослий чоловік, тож думай мозком. Таких, як вона, у кожному місті по кілька. Не псуй мені дівку — не для тебе я її ростив. Я б і радий, от тільки ця дівка колючкою засіла в серці. Але натомість кажу зовсім інше: — Я, взагалі-то, одружуюся. Через два місяці. Тож не розумію, з чого ти взяв, що в мене є якийсь інтерес до твоєї доньки.»