Без епілогу

«…Чомусь вважають, що… акторові, коли він уже на схилі своїх літ, належить опублікувати мемуари. Належить — і все тут! З цим твердженням я зіткнувся давно, ще в молодості… І відтоді в мене виникла стійка ненависть до цієї нібито акції — написання книги.

…Але так сталося, що я захворів і опинився надовго відрізаним від театру… Я просто тужив і розважав себе спогадами про своє акторське життя. І саме тоді я зрозумів: адже справді настав час писати. Я почав, не знаючи, як складеcя книга, чи взагалі складеcя, і як її назву… Я точно знав лише одне: мемуари писати не буду, з пережитого ділитимуся тим, що найбільше мене хвилювало, що яскравіше врізалося в пам’ять. …Не судіть надто суворо, будьте милостиві».

Ростислав Янович Плятт — ім’я дороге кожному театралу. І, на жаль, тепер воно належить історії. Як належать історії люди й події, про яких він встиг розповісти так живо та цікаво.