«Біси» — один із найсуперечливіших романів Достоєвського. Одні бачать у ньому пророчий памфлет. Інші — своєрідний літературний полігон для випробування різних філософських ідей. Треті — витончений психологічний трилер.
В основі сюжету лежить реальна подія — «справа Нечаєва», яка сколихнула всю інтелектуальну Росію 70-х років. Революціонери, учасники невеликого підпільного гуртка, убили свого товариша, який вирішив «відійти від справ».
Втім, Достоєвський аж ніяк не прагне викласти фактично достовірну картину того, що сталося. Його творіння значно глибше: у приватній, одиничній російській трагедії він знаходить загальне й вселюдське. У «Бісах» з’являється—можливо, рекордна для одного роману—кількість персонажів, які стали віхами світової літератури й філософії. Це і Микола Ставрогін, над яким згодом так ретельно роздумували Ніцше та Фрейд. І Кирилов, чиї ідеї вплинули на А. Камю та філософію екзистенціалістів. І Петро Верховенський з товаришами по «осередку», чиї образи переосмислюють Л. Вісконті та інші діячі культури ХХ століття, досліджуючи вже нову «бісячість» — фашизм.