«Біси» — один із найспірніших романів Достоєвського. Одні бачать у ньому пророчий памфлет. Інші — своєрідний літературний полігон для випробування різних філософських ідей. Треті — витончений психологічний трилер.
У основі сюжету лежить реальна подія — «справа Нечаєва», яка сколихнула всю інтелектуальну Росію 70-х років. Революціонери, члени невеликого конспіративного гуртка, убили свого товариша, який вирішив «відійти від справ». Втім, Достоєвський зовсім не прагне викласти фактично достовірну картину того, що сталося. Його твір іде куди глибше; у приватній, одиничній російській трагедії він знаходить всесвітнє й загальнолюдське.
У «Бісах» з’являється, мабуть, рекордна для одного роману кількість персонажів, що стали віхами світової літератури й філософії. Це й Микола Ставрогін, над яким згодом так ретельно роздумували Ніцше та Фрейд. І Кирилов, чиї ідеї вплинули на А. Камю та філософію екзистенціалістів. І Петро Верховенський із товаришами по «ячейці», чиї образи переосмислюють Л. Вісконті та інші діячі культури ХХ століття, досліджуючи вже нову «біснуватість» — фашизм.