Берлінське дитинство на рубежі століть

«Ця проза входить до числа творів Беньяміна початкового періоду епохи модерну, над історією якого він працював останні п’ятнадцять років свого життя, і являє собою спробу письменника протиставити щось особисте масивам матеріалу, який він уже зібрав для нарису про паризькі вуличні пасажі. Історичні архетипи, які Беньямін у цьому нарисі прагнув вивести зі соціально-прагматичного та філософського ґенезису, несподівано яскраво виступили в “берлінській” книжці, просякнутій безпосередністю спогадів і скорботою про незворотно втрачене назавжди, що стало для автора алегорією заходу його власного життя» (Теодор Адорно).