— Раз ти не можеш завагітніти, — холодно кидає чоловік, навіть не дивлячись на мене. — Я вирішив, що це зробить сурогатна мати.
— Я не можу, — зривається з губ.
— Це буде чужа для мене дитина від незнайомої жінки!
— Чому незнайомої? Через кілька місяців вона переїде сюди. Познайомитеся.
— Ти привезеш сюди якусь дівчину, в яку засунуть твій біоматеріал, і я маю жити з нею під одним дахом, очікуючи чужого малюка? — на мить зриваюся й підвищую голос.
— Це буде наш спадкоємець, — Мирон піднімає на мене застережливий погляд. — Ти будеш виховувати й ростити його. Я вже все вирішив. Дитину нам народять. А ти й надалі будеш найулюбленішою й найслухнянішою дружиною.
***
Мій чоловік ніколи не зраджував мені. Не принижував, не бив і не робив боляче, аж доки… не сказав, що приведе в наш дім сурогатну матір, яка має народити нам дитину.
Його дитину.