Білий пароплав
5 год. 54 хв.
Мова
російська
Автор
Чингіз Айтматов
Автор
Чингіз Айтматов
Читець
Олексій Коваленок
Читець
Олексій Коваленок
Опис
«Білий вітрильник» («А? кеме» (кирг. яз.), інша назва «Після казки») — повість Чингіза Айтматова.
Вперше була опублікована у 1970 році в журналі «Новий світ» (№1).
Перший учитель. Повернувшись на початку 1924 року в глухий аїл, молодий червоноармієць Дюйшен створює першу сільську школу; він навчатиме хлопців.
Насмішки, глузування, пряма ворожнеча зустрічають юного ентузіаста-бідняка.
Вперше була опублікована у 1970 році в журналі «Новий світ» (№1).
Перший учитель. Повернувшись на початку 1924 року в глухий аїл, молодий червоноармієць Дюйшен створює першу сільську школу; він навчатиме хлопців.
Насмішки, глузування, пряма ворожнеча зустрічають юного ентузіаста-бідняка.
Читати далі...
Білий вітрильник.
Події повісті відбуваються в Киргизії. Головний герой — безіменний семирічний хлопчик-сирота, який живе на заповідному кордоні, на березі озера Іссик-Куль. Хлопчик-сирота, єгерю Орозкулу й його дружині Бекей (рідній тітці хлопчика) не цікаві. Єдина людина, якій небайдужа його доля — дід Момун, помічник єгеря в заповіднику.
У хлопчика небагато радощів у житті. Йому нема з ким поговорити: свої думки він довіряє неживим предметам — каменям навколо, біноклю, шкільному портфелю. Хлопчик вирішив, що його батько, який зник багато років тому, служить матросом на красивому білому вітрильнику, що час від часу з’являється на хвилях озера. Хлопчик уявляє, що перетворюється на рибу й пливе назустріч білому вітрильнику.
У нього було дві казки. Одна його власна, про яку ніхто не знав. Друга — яку розповідав дід. Потім не залишилося жодної. Про це йдеться [1].
Ще одна історія, у яку вірить хлопчик, — казка про матір-олениху, покровительку роду. Але марали, яких киргизи здавна шанували як священних тварин, у XX столітті стають об’єктом браконьєрського промислу. Орозкул, єгер у заповіднику, за підношення дозволяє рубати реліктові сосни. Одного прекрасного дня, напоївши Момуна горілкою й погрожуючи звільненням, Орозкул змусив його застрелити самку марала. Хлопчик не може це бачити — йому стає зле, починається жар. Кінець повісті трагічний. Спробувавши втекти від страшного видіння, він спускається в річку. Він уявляє собі, що перетворився на рибу й пливе до озера. У дворі ніхто не помічає зникнення хлопчика.
Але ти приплив. Чи знав ти, що ніколи не перетворишся на рибу? Що ти не допливеш до Іссик-Куля, не побачиш білого вітрильника й не скажеш йому: «Здрастуй, білий вітрильнику, це я!»… І ще в тому, що дитяча совість у людині — як зародок у зерні: без зародка зерно не проростає. І що б не чекало нас у цьому світі, правда буде вічною — допоки народжуються й помирають люди… Прощаючись з тобою, я повторюю слова хлопчика: «Здрастуй, білий вітрильнику, це я!»
Зміст:
Білий вітрильник — чит. Олексій Коваленко
Перший учитель — чит. Олексій Коваленко
Події повісті відбуваються в Киргизії. Головний герой — безіменний семирічний хлопчик-сирота, який живе на заповідному кордоні, на березі озера Іссик-Куль. Хлопчик-сирота, єгерю Орозкулу й його дружині Бекей (рідній тітці хлопчика) не цікаві. Єдина людина, якій небайдужа його доля — дід Момун, помічник єгеря в заповіднику.
У хлопчика небагато радощів у житті. Йому нема з ким поговорити: свої думки він довіряє неживим предметам — каменям навколо, біноклю, шкільному портфелю. Хлопчик вирішив, що його батько, який зник багато років тому, служить матросом на красивому білому вітрильнику, що час від часу з’являється на хвилях озера. Хлопчик уявляє, що перетворюється на рибу й пливе назустріч білому вітрильнику.
У нього було дві казки. Одна його власна, про яку ніхто не знав. Друга — яку розповідав дід. Потім не залишилося жодної. Про це йдеться [1].
Ще одна історія, у яку вірить хлопчик, — казка про матір-олениху, покровительку роду. Але марали, яких киргизи здавна шанували як священних тварин, у XX столітті стають об’єктом браконьєрського промислу. Орозкул, єгер у заповіднику, за підношення дозволяє рубати реліктові сосни. Одного прекрасного дня, напоївши Момуна горілкою й погрожуючи звільненням, Орозкул змусив його застрелити самку марала. Хлопчик не може це бачити — йому стає зле, починається жар. Кінець повісті трагічний. Спробувавши втекти від страшного видіння, він спускається в річку. Він уявляє собі, що перетворився на рибу й пливе до озера. У дворі ніхто не помічає зникнення хлопчика.
Але ти приплив. Чи знав ти, що ніколи не перетворишся на рибу? Що ти не допливеш до Іссик-Куля, не побачиш білого вітрильника й не скажеш йому: «Здрастуй, білий вітрильнику, це я!»… І ще в тому, що дитяча совість у людині — як зародок у зерні: без зародка зерно не проростає. І що б не чекало нас у цьому світі, правда буде вічною — допоки народжуються й помирають люди… Прощаючись з тобою, я повторюю слова хлопчика: «Здрастуй, білий вітрильнику, це я!»
Зміст:
Білий вітрильник — чит. Олексій Коваленко
Перший учитель — чит. Олексій Коваленко
