Здається, що ХХ століття по-справжньому серйозно, ґрунтовно й глибоко висловилося про себе далеко не в багатьох речах. А всесвітньо відома повість Г. Н. Троєпольського «Білий Бім Чорне Вухо» — це якраз один із таких випадків глибокої рефлексії століття про себе саме, рефлексії, поданої в художній, літературній формі…
Читати далі...
Її надрукували 1971 року, і вона одразу ж здобула надзвичайно широку, всесвітню славу. Її переклали майже на 25 мов. У 1975 році автор отримав за неї Державну премію СРСР. Книга адресована, перш за все, звісно ж юнацтву, але безумовно також і дорослим.
У повісті йдеться про долю собаки, яку за волею обставин було залишено без господаря та піддано найжорстокішим випробуванням, які врешті-решт призводять її до загибелі. І от, спостерігаючи за долею та стражданнями нещасного Бима й розповідаючи про це, автор на цьому тлі розгортає також картину людських взаємин, де проявляється вічна діалектика добра й зла, підлоти, зради й шляхетності, байдужості та співчуття.
Перед нами проходить низка героїв, які втілюють у собі всі ці якості. Усі ці риси свого характеру вони виявляють і в ставленні до Бима, і в ставленні одне до одного. Вчинки, які вони — ці люди — чинять щодо нещасного собаки, є своєрідним лакмусовим папірцем, що відображає їхню справжню нутрощі, їхнє справжнє ставлення до світу, до живих істот у ньому.
Автор проголошує та відстоює дуже прості, зрозумілі й надзвичайно важливі речі: любов, відповідальність, співчуття, нетерпимість до підлоти. Уявляється, що все це дуже актуально звучить і сьогодні, у наші дні, коли, на жаль, якщо завгодно, відбувається «баналізація зла», коли руйнується вся система цінностей, коли в юних і ще крихких душах пропагуються розпуста, підлість, цинізм, насильство. Тому заклик Г. Н. Троєпольського: бути відповідальним за того, кого приручили, цінувати справжню Дружбу, любити життя і пам’ятати, що все живе боїться болю та смерті — надто своєчасно лунає й тепер, як дзвін-навчання.
Той, хто здатен заподіяти біль і зробити підлість тварині, цілком спроможний зробити це й щодо людини. Маленька повість Г. Н. Троєпольського — це гімн Добру, Любові, Людяності, Життю. Причому гімн, виконаний дуже талановито справжнім Художником, великим Письменником. Уявляється, що саме в цьому секрет (саме в тому, що там відстоюються загальнолюдські й гуманістичні принципи) незгасної популярності та всесвітнього успіху цієї книги протягом уже чотирьох десятиліть. Її варто прочитати кожній мислячій людині, яка прагне зрозуміти щось важливе про світ і про себе.