Один із найвідоміших текстів Хан Ган, створений на межі роману, есе та поетичної прози.
У центрі — особистий досвід письменниці, пов’язаний із молодшою сестрою, яка померла незабаром після народження. Авторка вибудовує оповідь навколо символіки білого кольору в людській культурі: кольору народження й смерті, жалоби та свята, пам’яті й очищення.
Безіменна оповідачка — єдина героїня «Білої книги» — звертається до білого кольору як до способу промовити й винести назовні власний внутрішній біль. За допомогою образів білого вона намагається пережити втрату та осмислити смерть сестри в ліричних, поєднаних між собою фрагментах. Від спроб уявити перше годування немовляти матір’ю до спостереження за падаючим снігом і роздумів про крихкість життя — крок за кроком складається пронизлива історія про горе і про те, як ми сприймаємо світ.