Адреса — це маленьке життя. Обмежене не лише географією та часом, а й улюбленими речами, видом з вікна у двір, миловидними запахами дому та звуками, властивими лише цьому місцю, але головне — своїми, що наповнюють цей дім. Перед вами новий роман про мій наступний адрес — Кутузовський, 17 — і про памятний для багатьох час: шістдесяті роки. Це про дитинство, про бабусь, Полю та Ліду, про батьків, які завжди у від’їзді, і про нелюблену школу. Коли батьків немає, я сплю в папиному кабінеті — мені там усе подобається: і портрет Гемінґвея на стіні, і модні меблі, і смугасті доріжки, і полиці з книжками. Коли вони, нарешті, приїжджають, у них завжди є гості, яких я не люблю: вони п’ють портвейн, з’їдають усе, що приготували бабусі, постійно курять, сперечаються й читають вірші. Нудно… Це спроба поринути в шістдесяті — у ту милу реальність, де все було простіше, людяніше, добріше й зрозуміліше.