Я пропрацювала кремлівським оглядачем чотири роки і фактично щодня близько спілкувалася з людьми, які приймають ключові для країни рішення. Я особисто знайома з усіма провідними російськими політиками — принаймні з тими з них, хто здається (або здавався) мені хоч трохи цікавим.
Відомі діячі, яких Путін після приходу до влади відрубав від владної пуповини, у рідкісні секунди відвертості зізнаються, що страждають на найжорстокішу ломку — крайню форму наркотичного голоду. Але є й інші стадії цієї ломки: палкі реформатори, які за часів Єльцина справляли враження сильних, самостійних особистостей, тепер зрікаються особистих принципів заради нової дози наркотику — щоб будь-якою ціною присмоктатися до крапельниці новітньої владної вертикалі.