Усе в цій книзі — правда. Коли я розповідав епізоди цієї історії різним людям, усі вони, в один голос, твердили, що я маю написати книгу. Але я давно її пишу. Перший варіант, можна сказати, був написаний, коли мені було 14 років. У товстий саморобний зошит я — тоді голодний, судомний хлопчисько — записував буквально з гарячих слідів усе, що бачив, чув і знав про Бабин Яр. Я не мав жодного уявлення, навіщо я це роблю, але мені здавалося, що так треба. Щоб нічого не забути. Той зошит називався «Бабин Яр», і я ховав його від сторонніх очей.
Після війни в Радянському Союзі почався розгул антисемітизму: розгорнули кампанію проти так званого «космополітизму», арештовували єврейських лікарів-«отруйників», а назва «Бабин Яр» стала чи не забороненою. Одного разу мій зошит під час прибирання знайшла мати, прочитала його, плакала над ним і порадила зберігати. Вона перша сказала, що колись я маю написати книгу. Чим більше я жив на світі, тим більше переконувався, що я зобов’язаний це зробити.
Багато разів я розпочинав писати звичайний документальний роман, не маючи, втім, жодної надії, що його буде опубліковано.