Абетка Мудрості

Індійський мудрець Свамі Праджнянпад за життя був мало відомий не лише на Заході, а й в Індії. Це пояснюється тим, що він ніколи не прагнув поширювати своє вчення і ніколи не шукав суспільного визнання. Він не читав лекцій, не писав книг і не створював жодного центру. Визнання духовних шукачів прийшло до нього вже після смерті. Цьому сприяли численні публікації французьких учнів, які викликали інтерес до його вчення. Цей інтерес можна пояснити його новим, оригінальним, а інколи й провокативним підходом Свамі Праджнянпада до духовності та духовної традиції Індії.
Він не приймав на віру жодних традиційних настанов, якою б загальноприйнятою святою вони не були. Він запозичував із них тільки те, що відповідало його розуму й власному досвіду. Саме так він підходив до всіх духовних цінностей релігійно-філософських учень Індії.
Відомий французький філософ Комте-Спонвіль пише про нього: «Свамі Праджнянпад» — блискучий, неординарний учитель», один із рідкісних мудреців нашого часу, з яким можна порівняти праведників минулого. Він вказував на новий духовний шлях, що лежить між Сходом і Заходом; вчив не як думати, а як жити; він не філософ, а мудрець. Це той учитель, який потрібен тоді, коли втрачена надія.