Сахара, 1896 рік. Офіцери, лейтенант Андре де Сен-Аві та капітан Жан Мораж розслідують зникнення двох своїх товаришів. Неочікувано їх самих викрадають, і офіцери опиняються в підземних володіннях спадкоємиці правителів Атлантиди — красуні Антінеї.
Друзям загрожує неминуча загибель, бо кожен, хто погляне на неї спершу, втрачає розум, а потім і саме життя.
П’єр Бенуа — ім’я без виразу й таке буденне, що запам’ятати його важко, — зазвучало в дні війни. Але автор виявився по цей бік війни — і от до його книги потягнулися сотні тисяч рук. За неї Академія віддала національну літературну премію; її перекладено багатьма іноземними мовами. Значить, вона прийшла вчасно, значить, вона втамувала чиїсь голод.
То якою ж є внутрішня й зовнішня побудова цієї книги-переможниці та яку новизну вона знаменує? За власним задумом вона відроджує роман пригод — «авантюрний» роман. Вона споріднена з Амадісом Галльським, яким зачитувався Дон Кіхот, з «мушкетерами» Дюма, з «Островом скарбів» Стівенсона.