Гробниця не значилася в архівах. Її не мало існувати. Це було неможливо, нелогічно, але вона стояла перед нами, вирвана з пісків, наче серце, вирване з грудей часу. Камінь був давнім, вкритим візерунками, стертішими вітром і сонцем, але щойно ми розчистили вхід, на поверхні виступили ієрогліфи — надто чіткі, надто добре збережені, ніби сама історія намагалася їх стерти, та не змогла. Я не вірила в прокляття. Вічно загадкові «нерозгадані цивілізації» викликали в мене радше скептичну усмішку, ніж страх. Але щойно я подивилася в цю провалину — чорну, як безодня, — до горла підкотився задушливий клубок.