А я нічого не хочу бачити. Я нічого не хочу чути. Але я все бачу й все чую. Я розрізняю кожного, але ні на кому не намагаюся довго затримувати свій погляд. Напіввідкриті в розслабленому очікуванні роти тих, які нічого не розуміють. Товсті, непроникні обличчя тих, які не хочуть нічого розуміти. Підтиснуті губи, злісно півусміхнені, тих, хто все розуміє і ніби запитує: «А як ти тепер співатимеш?» Мовчазно-співчутливі очі тих, яких примусово відірвали від власних турбот нашим ходом. Це найстрашніше — мовчазні погляди тих, хто співчуває вам, вимушено відірвавшись від своїх власних клопотів.