«Архіпелаг виникає з моря» — так названо главу про легендарні ранні Соловки. Якими ж постають обриси Архіпелагу, що виринає? За автором ми ступаємо в човен, яким пливтимемо з острова на острів — то втискуючись у вузькі протоки, то мчачи прямими каналами, то захлинаючись у хвилях відкритого моря. Така сила його мистецтва, що з осторонніх глядачів ми швидко перетворюємося на учасників мандрівки: здригаємося від шипіння: «Ви заарештовані!», виснажуємось у камері всієї безсонної першої ночі, з калатанням серця крокуємо на перший допит, безнадійно барахтаємося в м’ясорубці слідства, заглядаємо по сусідству в камери приречених… — і через комедію «суду», а то й зовсім без нього, нас викидають на острови Архіпелагу.
Добу за добою ми їдемо в забитому арештантами «вагонзаку», мучимося від спраги; на пересилках нас грабують блатні; у таборах на Колимі й у Сибіру, виснажені голодом, ми мерзнемо на «загальних роботах». Якщо вистачає сил, ми озираємося й бачимо навколо — і слухаємо розповіді: селян і священників, інтелігентів і робітників, колишніх партійців і військових, стукачів і «дурненьких», злочинців і «малоліток», людей усіх вір і народів, що населяли Радянський Союз.
Ця книга — про сходження людського Духа, про єдиноборство його зі злом. Ось чому, закриваючи її, читач, окрім болю й гніву, відчуває приплив сили й світла.
Прочитано за скороченим виданням 2010 року.