Антоне, взуй черевики! (збірник)

«Лена й Єлісеєв пройшли повз. Обернулися. Дівчина знову підбігла, тягнула пальці до його обличчя. Він стояв босий, засліплений протестом. Вони не могли помиритися, бо були молоді. Вони хотіли розвернути життя на свій бік, а воно не розверталося. Стирчало кутами. Тоді Антон кидає виклик: якщо життя з ним не рахується, то й він не буде рахуватися з ним. І — босоніж по снігу. Хто кого».