«Твій батько забрав у мене двох синів. Буде справедливо, якщо ти народиш мені двох дітей». Він навис наді мною, обпалив поглядом чорних, повних ненависті очей, і процедив ламаною російською: «Ти благала мене змилуватися, Діна. Я виявлю милість і відпущу тебе, навіть якщо народяться дівчатка. Я поверну тебе в країну невірних і не мститиму твоїй родині».
Сльози застеляли очі, мене все ще тримали за руки й ноги, не даючи вирватися. Народити двох дітей, монстру? Залишитися на кілька років у цій загубленій серед пісків країні без надії на втечу й порятунок?
— Ні, — виплюнула я прямо йому в обличчя. — Це не прохання, Діна, і не умова. Це ціна огидної зради твого батька.