А потім вона заговорила.
І її голос — рівний, спокійний, без жодної тріщини — увійшов у мою агонію, як ніж у масло.
Мені потрібні світло, чиста вода, спирт і нитки. Негайно. Інакше за двадцять хвилин він помре.
Ні «будь ласка». Ні «можна». Ні «допоможіть».
Наказ.
Ця жінка — побита, викрадена, у чужому домі, серед озброєних чоловіків — віддавала розпорядження. І звучало це так, що мої люди, мої люди, які слухали тільки мене, уже сіпнулися виконувати.