Олександр II. Життя і смерть

Ми досі шукаємо відповіді на болісні запитання: чому від царя, якого російська історія назвала «Царем-Визволителем», який знищив ганебне російське рабство, реформував усе російське життя, до кінця його правління відвернулося російське суспільство? Чому плодом першої російської перебудови стала могутніша терористична організація, небачена до того часу в Європі? Чому великого реформатора вбили діти його ж перебудови? Російський терор, що народився за часів Олександра II, передбачив терор нашого століття. І в нинішніх газетах можна прочитати ті самі фрази, ті самі ідеї, що хвилювали давним-давно зотліли в землі російських терористів у дні Олександра II. Вони були першими! І навіть поняття «війна з терором» належить тому самому Олександру II — його часу. Отже, банальний, але (на жаль!) вічний афоризм: «Основний урок Історії полягає в тому, що люди не витягують з Історії жодних уроків» став епіграфом і до цієї книги. Втім, як і запис у щоденнику брата царя, великого князя Костянтина Миколайовича: Кров і насильство супроводжували історію його предків — царів із династії Романових. А вбивство власних государів стало таємною російською традицією в XVIII столітті. Частиною родоводу нашого героя.

Також не пропустіть раніше видані аудіокниги Едварда Радзинського: «Коханські божевілля Джакомо Казанови», «Прогулянки з катачем», «Декілька зустрічей із покійним паном Моцартом», «Іван-мучитель», «Театр часів Нерона і Сенеки», «Коба. Монолог старої людини», «Наполеон: життя після смерті», «Залізна маска. Вік мушкетерів», «Сталіч. Життя і смерть», «Княжна Тараканова. Остання з Романових».