Афганський щоденник

Я опинилася в Афганістані наприкінці жовтня 2001 року — разом із французькою знімальною групою, через місяць після вбивства лідера Північного альянсу Масуда та терактів на близнюків в Нью-Йорку. На той час в Афганістані ще не було міжнародних сил підтримання миру, а Кабул, як і більша частина країни, перебував під владою талібів. Війська Північного альянсу контролювали лише невелику територію на півночі Афганістану та вузьку Панджшерську ущелину.

Ідея вести щоденник і описувати все, що з нами відбувалося, а головне — розповідати про те, як живуть люди в цій спустошеній, колись квітучій краї — прийшла мені на другий день перебування в Афганістані, коли я зрозуміла, що потрапила не просто в зовсім іншу країну, а здійснила подорож у часі й опинилася в середньовіччі без світла й води, але з джипами та “тойотами”, а також із танками, гарматами й автоматами Калашникова.

Минуло двадцять років, але в країні мало що змінилося. Тільки цього разу Кабул узяли таліби.

Людмила Уліцька, письменниця: Ми всі живемо в зоні небаченого раніше інформаційного шуму, який самі ж і створюємо. За цією завісою шуму не чути ні голосу природи, ні голосу всесвіту. І тим більше важливо, коли до нас долинає голос уважного спостерігача тих подій, про які можна сказати з упевненістю лише одне: було б краще, якби їх не було. Але таких подій у нашому світі стає дедалі більше. І тим більшу вдячність відчуваєш до тих людей, які тверезим і не пошкодженим політичними уподобаннями поглядом вглядаються в катастрофічні події та намагаються знайти координати добра й емпатії в божевільному світі, який ми самі створили і в якому так болісно існуємо.

Голос Алли Шевелкіної — один із тих, хто допомагає примиритися з колючою й безрадісною реальністю. Сутність роботи Алли як журналістки перевищує звичайні журналістські завдання: разом із нею читачі докладають зусиль, щоб зрозуміти складну й багатозначну дійсність. Це і є місія сучасного журналіста.

Аркадій Дубнов, журналіст: Алла Шевелкіна, багато років представляла в Росії відомі французькі ЗМІ, відважна журналістка і красива жінка, давно мала надрукувати цю книгу. Ми говорили про це з того часу, як вона вперше розповіла мені про свій Афганський щоденник. Це надзвичайно важливі свідчення професійного й чесного спостерігача, який уперше побачив Афганістан на початку одного з найтрагічніших періодів його історії — американської операції «Незламна свобода», започаткованої рівно 20 років тому, в жовтні 2001 року, після терактів терористів «Аль-Каїди» в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Дмитро Орешкін, географ і політолог: Написано пронизливо ясно й чітко. І це про тих, хто 20 років тому здолав талібів і зробив спробу відкритися для цивілізації! Жахливо уявити, що ТОГОДІ відбувалося за лінією фронту, з іншого боку. І що відбувається ТЕПЕР, коли таліби таки перемогли. Книга надзвичайно актуальна — але тільки для тих, хто вміє читати.

Віктор Шендерович, письменник: Алла Шевелкіна опублікувала афганський щоденник, який вона (тоді — як кореспондент французького телеканалу) вела рівно 20 років тому, в той час, коли — після 11 вересня — американці не йшли з Кабула, а лише збиралися в нього заходити… Цей щоденник — глибоке й вражаюче занурення в те саме середньовіччя, яке, за Лецем, «своє у кожного століття»… Початок ХХІ століття вписав нам чергову ін’єкцію сумних істин, і щоденник Алли Шевелкіної розповість вам про те, чому таліби так легко повернулися в Кабул, краще ніж п’ять дисертацій. Час для цієї публікації обрано дуже точно. Зазирніть у цей зупинений світ, де «дорога вимірюється не кілометрами, а годинами…»