Адептка другого плану

Нірнути з головою в книгу — чудовий план на вихідні. Але рівно доки тебе не затягне туди з головою по-справжньому. Причому не фігурально, а цілком реальнo. А автор (щоб йому потрапити у власний роман!) виявився щедрим на неприємності для моєї героїні.

Звісно, її не шкода — вона ж другорядна! Ну, що ж, втратила магію, втягнули в змову проти корони й хочуть убити — це все деталі фону, які читачі не мають значенням звертати увагу!

От тільки як мені тепер вибратися з цієї історії? Може, спробувати викреслити своє ім’я з тексту? Але чомусь, щойно я починаю це робити, мені заважає одразу все: обставини, сюжет, герої… Особливо один. Від якого слід було б триматися якнайдалі.

Цинічний, нестерпний, стриманий аж до скреготу зубів… Взагалі, чудово вміє доводити розпочате до кінця, ворогів — до могили, а мене — до зриву: і нервового, і з даху. А ще…

Гаразд, стоп. Яке ще «до вівтаря»?! Я на жертвоприношення не згодна! І на будь-яке інше теж!