— Ти їдеш зі мною.
— На мотоциклі? Ще чого.
Демід нахиляється наді мною, примружившись:
— У тебе є варіанти? Тоді я скажу, що ти моя дівчина.
— Тобі ніхто не повірить, — жахано шепочу, бліднучи на його очах.
— Зараз перевіримо, — нахабно видихає й хапає мене за голову обома руками, а потім лишає на губах соковитий поцілунок. Завеликий солодкий… який я надовго запам’ятаю, адже цей поцілунок для мене перший. Відсотупається. Сам теж ніби не свій, але одразу змінює вираз обличчя.
— А ось тепер подивимось…
Мілена: побачивши його вперше, я вже знала — моє серце не матиме спокою. Нахабний, сміливий, самовпевнений і завжди в колі жіночої уваги. Яка йому справа до мене?! Але одна подія перевертає все з ніг на голову. Як тепер пояснити йому, що між нами не може бути кохання? Або може…