Путін давно відчував себе даосом. Ще в двотисячному році один знайомий розповів йому про даосизм. І про те, що він, Путін, стихійний даос. «Так море стоїть нижче за все і не вчиняє жодних дій, однак усі річки й струмки віддають йому свою воду», — сказав знайомий. Путіну сподобалося, що його «гебі-шну» майстерність вбудовуватися, мімікрувати та викручувати було витлумачено так піднесено цим самим дурнем-знайомим. Захотілося Путіну дізнатися докладніше, який він даос насправді. Роман «пам’яті Путіна», у якому чеченці захоплюють АЕС, американці вводять у Москву війська, а владу беруть нацболі на чолі з Лимоновим. Усі ці ахи-страхи походять від ображеного й розчарованого «політичного кілера» Сергія Доренка, який прославився блискучим телерозіграшем із замовленням на усунення Лужкова, а тепер, у свою чергу, його самого витіснили з світу соціально живих. А що робити? Така професія. Зробив діло — гуляй на всі чотири сторони. Доренко гуляти не згоден. І от він написав роман.