Навіть той, хто ніколи не читав цієї книги, знає цитати, які були з неї взяті. Вже не одне десятиліття вони передаються з уст в уста, не втрачаючи своєї актуальності.
Історія починається з того, що теща, лежачи на смертному одрі, розповідає своєму коханому зятеві про скарби, заховані в одному з дванадцяти стільців горіхового гарнітура. Як і в будь-якому класичному пригодницькому творі про скарб, про це знає не одна й не дві людини — і починається справжнє полювання. Але на відміну від класики пригод кладовищиків у цьому творі вони не стільки небезпечні й захопливі, скільки сатиричні. Події, що розгортаються на тлі радянської дійсності, виглядають водночас комічними й реалістичними.
Не можна не віддати належне головному героєві, Остапу Бендеру, якого автори наділили гострим розумом, винахідливістю та підприємливістю. Ця людина здатна майже будь-яку ситуацію обернути собі на користь. Він ніколи не впадає у розпач і є рушійною силою всього роману. Його протилежність — Киса Вороб’янінов, жалюгідний тип, якому свою таємницю й розповіла вмираюча стара. Контрастний дует цих двох осіб становить ядро роману.
Після того як одинадцять стільців пройшли перевірку й виявилися порожніми, залишається останній дванадцятий стілець, де герої сподіваються знайти омріяний здобуток. Здавалося б, вони досягли своєї мети, але все складається інакше…