Я Любочка Зайцева.
108 кілограмів, червоне авто й три валізи проблем, які я везу в село, щоб закрити так званий ґештальт.
Психолог сказала — треба. Я погодилася.
Тимчасове помутніння, буває.
Півтора десятиліття я будувала життя, у якому не було місця ні цьому селу, ні людині, яка колись називала мене Жирним Зайцем і водночас примудрялася бути моїм першими коханням.
Одразу! Так, я знаю, як це звучить.
Сергій Латишев нікуди не поїхав.
Він лишився й у перші ж двадцять хвилин мого повернення в’їхав у мою машину на іржавому тракторі.
Кажуть, від ненависті до кохання — один крок.
А скільки кроків від кохання до ненависті й назад?