100 днів після. Я тебе поверну

— Світa, загалом я… вагітна… — оглушує мене подруга фразою, яку я мала вимовити першою. Адже сьогодні гінеколог підтвердив: у мене буде малюк. Через сім років у нас із чоловіком буде дитина. Хіба це не щастя — таке довгоочікуване й вимучене!

— Ось УЗД. Подруга простягає мені папір, і я піднімаю на нього ошелешений погляд:

— Як я рада за тебе! Але я не знала, що ти з кимось зустрічаєшся. Ти не говорила! Хто твій чоловік?! Мені здається, що я оглухла, коли Валя відповідає впевнено:

— Це твій чоловік. Він батько моєї дитини.

Колишня подруга продовжує зовсім спокійно:

— Отже. Я незабаром народжу твоєму чоловікові спадкоємця, а ти маєш піти. Ти ж безплідна. Порожня квітка.

— Чого ти хочеш?! — моє питання викликає у Валі лише усмішку:

— Чоловік просто тебе жаліє. Тож зроби ласку — вистачить мучити й його, і мене. Мені взагалі потрібен спокій. У моєму стані. Тому… піди від нього ти.

*** Чоловік змінив, а я пішла так і не сказавши, що під серцем ношу довгоочікуваного малюка…