— Віддай дитину. По-доброму.
Від його холодного, зверхнього погляду я лише міцніше притискаю до себе схлипуюче мишеня.
— Вона вас боїться! — виривається у мене, а в голові порожньо від паніки. — Ви щойно вдерлися в мою квартиру. Погрожували мені! І тепер збираєтеся забрати мою доньку?
— Мою, — відтинає він.
— Ви помиляєтеся, — намагаюся говорити твердо, але голос зрадницьки тремтить. — Я її мама.
— За документами. А я — її рідний батько.
— Прекрасний «батько», якщо ваша дитина опинилася в будинку малюка! — кидаю з презирством.
Я бачу, як його це зачіпає. І все одно не відступлю: вона — моє життя, заради неї я піду до кінця.
— Для мене ви просто багатій, який вирішив, що йому все дозволено. Але ні. Вона моя донька. І я вам її не віддам!
***
Я вигадую дитячі казки, а він — власник видавництва, де я працюю. Ми не переносимо одне одного з першої зустрічі. А потім він вривається в моє життя й вимагає віддати йому мою малечу. Його донька…