Зоряні береги

Там, де благо людей, а їхнє духовне вдосконалення перестають бути найвищою метою, де людина перетворюється на знеособлену гвинтину, наука ризикує виродитися в моторошну, поневолюючу силу. Саме так відбувається в романі «Зоряні береги». Герої роману потрапляють на планету, що нагадує їм рідну Землю, але цілком позбавлену життя: нескінченний океан піску вкриває її поверхню. Причини з’ясовуються пізніше. Колись мешканці Харди передали найдосконалішим автоматам керування не лише виробництвом, а й чисто людськими сферами життя. «Електрон розставив підступні сіті, обіцяючи людині ситe, бездумне життя...» І люди в цьому світі стали придатком саморегулюючої технологічної системи. Супермозок зрештою «перевів» людей у інший стан: тому їх і немає на цій планеті, що вони «запаковані» в крихітні інформаційні осередки всередині піщинок. Моторошна сіро-жовта пустеля виявляється втіленням кібернетичного «ідеалу»…