Його немов оберігали всі сили Руської землі. І ординцям не лишалося нічого іншого, як розмінювати сотню своїх воїнів на одного російського витязя, штурмуючи стіни Козельська знову й знову — за стійкість його захисників вони прозвали це «Злим містом». Лилася кров, з мурів фортеці спадали рукотворні блискавки, і в битві сходилися герої, чудовища й люди, що билися так, як не здатні битися смертні. І час битви добігав кінця. І настав час слави.