Зимовий лорд

Він приходить із першим снігом. У глибоку ніч, коли місто вже спить.
Я не спала. Я чекала. Сиділа на підвіконні, кутаючись у безрозмірний светр із широким коміром, і гріла в руках чашку з кавою, що давно охолола й яку так і не спробувала за всі ці години.
Йому ніколи не подобався смак цього напою на моїх губах, хоча він торкнувся їх лише раз — обпаливши холодом. Більше таких експериментів ми не дозволяли. Але я запам’ятала… І тепер щовечора, хоча я й варила каву, я не торкалася її. Навіщо ж я її варила? Мабуть, через спротив. Кому? Мабуть, собі. Бо він не наближався. І мені було… шкода?