Історія життя могутнього деспота Грегордіана, архонта всіх Прикордонь, блискучого й непереможного дин-ши завершена. Саме це бачу я — його друг, радник і вірнопідданий асраи Алево, недолугий син Саффіна, головного постачальника будь-якої екзотики до двору Сиятливої пари.
Мій батько бажав, аби я пішов його слідами. Моя мати, дізнавшись, що від народження я наділений даром спокушання та навіювання чуттєвого бажання особливої сили, мріяла про іншу кар’єру для мене. Бути тим, кому підвладна хіть у світі Старших, де майже ніщо не перевершує культу отримання насолоди, — дуже дорого коштує.
Але я розчарував їх обох. Навіщо займатися тим, що дається тобі легше легкого, без боротьби, не збуджуючи по-справжньому? Ще юнаком я втік у Прикордоння в пошуках слави й перемог — аж ніяк не в постільних баталіях (ладно-ладно, не тільки в них), та врешті-решт умудрився перейнятися дурнуватою вірністю тоді ще зовсім юному дин-ши й симпатією до його шаленої, але прямолінійної вдачі — і так і лишився.
Та зараз не про це. А про те, що нещодавно Грегордіан одружився. Не просто одружився — він пройшов обряд подружнього вічного злиття. Отож так: історія його життя завершена. Що по-справжньому цікаве може трапитися тепер для нього? Правильно — нічого. Фінал. Чоловічий фінал. Смертний вирок і жодної амністії ніколи. До кінця днів одна й та сама жінка в твоєму ліжку — без інтриг, ігор, спокушань і чуттєвих відкриттів. Страшний сон, кошмар… для мене.
Саме так я дедалі частіше думав, спостерігаючи за ним і Едною. Але у світі Молодших існує повір’я: що більше ти думаєш про щось, то швидше те уявне саме тягнеш до себе й притягуєш. Отже, я — асраи Алево, і це моя вкрай сумна історія, прочитавши яку багато хто скаже: «Так йому й треба». Можливо, але вкрай малоймовірно, що я з цим погоджуся.