У неї — лише одна ніч і потріпаний кофр із старою камерою. У нього — закритий клуб на вершині хмарочоса й влада, здатна керувати чужими бажаннями.
Міра звикла ховатися за об’єктивом, замінюючи страх налаштуваннями діафрагми та витримки. Дамір зчитує людей миттєво — швидше, ніж вони самі встигають зрозуміти, чого насправді хочуть. Коли їй трапляється можливість зняти рекламну серію для його закладу, він висуває одну умову: щоб показати правду цього місця, їй доведеться потрапити на «заборонений поверх» без звичного захисту — без професійної дистанції.
Клуб існує за власними правилами: дзеркала розколюють реальність на уламки, кроки повертаються луною із запізненням, а світло метається від крижаного до обпалювально гарячого. Це простір, створений стирати межу між грою та справжнім. Залишивши камеру, Міра розуміє, що найстрашніше відображення чекає на неї не в склі, а всередині неї самої.
До світанку — лічені години. І за цей час їм належить розібратися: хто з них кого загнав у пастку.