— Чимось можу вам допомогти?
Жінка облизала нижню губу й зробила маленький обережний крок до мене.
— Мене звати Ліза. Герман, і я… ми з ним…
І тут я перестала дихати. Вона не могла б шокувати мене сильніше навіть якби з порогу вліпила мені ляпаса. Це має бути та сама Ліза, яку він приховував від мене. Серце ось-ось вистрибне з грудей.
— Мабуть, Герман не розповідав тобі про мене? — правильно припустила вона, озирнувшись.
— Нам треба поговорити.
— Про що?
— Про Германа. Я розумію, що ти живеш із ним. Але я…
— Провали звідси, до біса! — прорычав чоловічий голос.
Герман з’явився ніби з нізвідки.
— Я лише хотіла…
— Мені байдуже, що ти там хотіла. Якщо ти не заберешся через секунду, я витягну тебе звідси силоміць!