Хто спіймає мою дружину, має право робити з нею все, що завгодно!
Від цих слів із мене ніби дух вибило.
Я ніколи не думала, що мій чоловік кине мене гостям на поталу й розвагу, а виявлене милосердя до нещасної бранки, яку я випустила з його темниці.
Я б померла в тім зимовому лісі,
якби не він.
Таємничий вбивця. Дракон.
Він вирішив, що від цього моменту я належу йому.
У його замку немає світла — лише полум’я, попіл і давня скарбниця, де кожна монета куплена чужим болем.
Він жорстокий.
Він одержимий.
Він хоче не тільки моє тіло — він хоче, щоб моя душа вигукнула його ім’я, навіть коли світ упаде.
Але я ще не знаю, який подарунок залишила мені таємнича бранка, ледь торкнувшись моєї грудей.
І що мені робити з цим рідкісним даром? Нехай чоловік кусає лікті! Адже він сам, власноруч, викинув те, що так хотів отримати! Ось іронія долі!
А мені треба якось порозумітися з совістю, яка проти того, щоб я бажала свого викрадача.